Відновлення житла в Афганістані: досвід та ризики для України

У відповідь на терористичні атаки 11 вересня 2001 року США ввели війська до Афганістану з метою притягнути терористів до відповідальності, зокрема Усама Бен Ладена, котрий отримав сховище у руху Талібан. Внаслідок війни 55% домогосподарств Афганістану потребували ремонту або відновлення, а близько 11 млн людей – допомоги з житлом. 

Попри те, що війна в Україні та Афганістані, на перший погляд, дуже відрізняються одна від одної, їх можна порівняти зі статистичного боку. Це дозволить побачити набагато більше спільного з боку відновлення та витрат, ніж здається спочатку.

Як в Афганістані забезпечували житлом ВПО та біженців?

Після повалення режиму Талібану у 2001 році міжнародні партнери розпочали масштабну програму повернення біженців та внутрішньо переміщених осіб. Окрім понад півмільйона переселенців із Пакистану, Ірану та країн Центральної Азії, понад 150 тис. ВПО змогли повернутися до своїх сіл.

Станом на середину 2002 року Управління Верховного комісара ООН з питань біженців виділило $23,5 млн на закупівлю будівельних матеріалів для відновлення будинків біженців і ВПО. Така підтримка дозволила афганцям, що поверталися, отримати пластикові намети, однак, у зруйнованій країні відновлення домівок потребувала величезна кількість людей, зокрема, понад півмільйона громадян, які поверталися до Афганістану.

Також Агентство ООН у справах біженців надавало будівельні матеріали для афганських переселенців, які були зареєстровані в програмі забезпечення житлом, проте відбудову будинків вони мали здійснювати самостійно.

Станом на жовтень 2002 року понад 1,7 млн біженців і понад 200 тис. ВПО зуміли повернутися додому завдяки програмі УВКБ ООН та урядові Афганістану. Водночас близько 60% афганців тривалий час продовжували жити у наметах, тимчасових притулках чи занедбаних будинках. 

Політики відновлення житла

Оскільки національна влада не мала можливості самостійно здійснити процес відбудови, це питання здебільшого вирішували міжнародні партнери.

Певних кроків для розв’язання проблеми дефіциту житла вжив і Уряд Афганістану, зокрема: 

• надання нових земельних ділянок;
• посилення захисту прав власності на землю шляхом їх документального оформлення; 
• підтримку житлового будівництва та покращення житлових умов;
• сприяння фінансуванню доступного житла;
• запровадження програми житлових субсидій для домогосподарств з низьким і середнім рівнем доходів. 

Політика Уряду щодо ВПО забезпечувала основу для запобігання переміщенню й досягнення місцевої інтеграції та сталих рішень для переселенців. Також були затверджені державні житлові програми: 

• Національна житлова програма – передбачала будівництво 150 тис. одиниць житла в різних частинах країни.
• Урядова / муніципальна житлова програма – роздано близько 450 тис. ділянок за умови, що бенефіціари збудують на них власне житло. На жаль, будинки були збудовані лише на 15% ділянок, а решта були або продані, або так і не були використані.

Також під керівництвом Уряду у Кабулі у період з 2001 по 2012 реалізували 13 житлових проєктів, у межах яких донори планували побудувати 19 747 квартир, але лише 4 117 із них були завершені. 

Квартири, побудовані Урядом, були розподілені переважно між держслужбовцями та іншими привілейованими особами. Отримувачі житла були зобов’язані виплатити його вартість з допомогою 15-річної іпотеки, однак ставки були нижчими за ринкові.

Попри запуск вищевказаних програм експерти зазначають, що Уряд не зміг задовольнити попит на житло, а також не мав фінансової спроможності надавати субсидоване житло малозабезпеченим верствам населення в широких масштабах. 

Що стало на заваді ефективній відбудові житлового фонду Афганістану?

Загалом експерти виділяють наступні ключові недоліки житлової політики розбудови Афганістану:

• Корупція. Оцінка, проведена Незалежним об’єднаним антикорупційним комітетом з моніторингу та оцінки у 2013 році, виявила, що процес розподілу землі Міністерством у справах біженців та репатріації блокувався інституційною корупцією — хабарництвом, підробкою документів, «кумівством», розкраданням, що перешкоджало реалізації програми;
• Відсутність ефективної нормативно-правової бази. Експерти також зазначали, що ключовим фактором, що сприяв зростанню дефіциту житла в Афганістані, була відсутність дієвого законодавства. Про це свідчить той факт, що в країні не було обов’язкових до виконання будівельних норм і правил, а також нормативних документів, які б інтегрували принципи сталої архітектури. Будівництво будівель, доріг, автомагістралей та мостів, як правило, здійснювалося відповідно до іноземних норм і стандартів;
• Поточний рівень пропозиції державного та приватного житла є дуже низьким порівняно з потребами та платоспроможним попитом.

Результати відбудови

На реконструкцію Афганістану Сполучені Штати витратили приблизно $145 млрд від 2002 по 2021 рік. Ще приблизно $12,6 млрд було внесено до трастового фонду міжнародними партнерами-донорами.

Станом на вересень 2021 року, Трастовий фонд відновлення Афганістану від початку програми реконструював понад 45 тис. будинків. Проте це не дозволило досягти масштабних якісних змін – реконструкція житла була спрямована розв’язати нагальну проблему із забезпечення житловими умовами населення, яке постраждало внаслідок війни, та не мала на меті розвиток й осучаснення країни. 

Загалом, житлові умови в Афганістані дуже погані, що не дивно, враховуючи десятиліття війни та внутрішніх конфліктів, які пережила країна. Станом на кінець 2022 року, близько 2 млн ВПО продовжують жити в понад 1 тис. великих розлогих неформальних поселень у майже 30 провінціях Афганістану, зазвичай, у жахливих умовах і часто залежать від гуманітарної допомоги, яка доповнює їхні мізерні заробітки.

То що ж спільного з відбудовою в Україні?

Так, досвід Афганістану не є релевантним для України. Відбудовою країни здебільшого керували міжнародні партнери, а не внутрішня влада. Однак, одним із найбільших викликів відбудови в Україні може стати корупція, як і трапилося в Афганістані.

Для ефективного впровадження антикорупційної політики необхідно завершити реформи у правоохоронній та судовій системах. До того ж, з урахуванням нових ризиків, пов’язаних із  процесами відновлення, необхідно переглянути стратегічні документи, які стосуються антикорупційної політики як загалом, так і на місцевому рівні.

Крім того, важливо залучати фінансові ресурси не лише на відбудову зруйнованих об’єктів, але і започатковувати нові проєкти, будувати нові споруди, вкладати кошти у майбутнє, впроваджуючи принцип “відбудувати краще, ніж було”. 

Вочевидь, міжнародні партнери, які фінансуватимуть відбудову, здійснюватимуть власний нагляд за використанням коштів та вимагатимуть прозорості та підзвітності від української сторони. Тому Україна має забезпечити належний рівень контролю та моніторингу витрат донорського фінансування, адже без зовнішньої підтримки країна не зможе самостійно профінансувати потреби відновлення.  

Ознайомитися з повним текстом дослідження можна за посиланням.

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю ГО «Інститут аналітики та адвокації» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.