Відновлення житла після воєн: досвід яких країн важливий для України

Після громадянського конфлікту чи війни відновлення житла стає одним із найважливіших завдань для відбудови країни. Україна, яка стикнулася з глибокою кризою через повномасштабне вторгнення, також напрацьовує ефективні плани відновлення житлового фонду. 

За останніми даними КSЕ, станом на кінець травня 2023 року, збитки від війни для житлового сектору становлять $54 млрд і продовжують зростати щодня.

Існує багато світових прикладів відновлення житла після воєн, які можуть послужити корисними уроками для України. 

Боснія та Герцеговина

Після закінчення Боснійської війни влада стикнулася з великим викликом – як забезпечити переміщених осіб та біженців житлом. Внутрішній дефіцит житлових будівель значно ускладнював поставлену задачу. Для вирішення проблеми були запроваджені реституція (поновлення порушених майнових прав) та альтернативні варіанти житла для переселенців.

Дейтонська мирна угода закріпила право переміщених осіб повернутися не лише до своєї країни, а й до своїх довоєнних домівок. Проте, на момент підписання угоди близько 200 тис. будинків вже були зайняті іншими громадянами.

Багато людей мусили проживати в колективних центрах або в будинках, які належали іншим людям. Така ситуація створила суттєву плутанину з власниками житлових об’єктів, яка потребувала вирішення.

Якою була політика відновлення житла?

Для внутрішньо переміщених осіб у Боснії і Герцеговині було кілька довгострокових рішень – повернутися на Батьківщину, переселитися в країну, де вони перебували на той момент, або в інший район власної країни. Головну увагу було приділено поверненню людей на їхні попередні місця проживання – більшість ВПО хотіли повернутися до своїх довоєнних будинків.

Після встановлення миру в Боснії і Герцеговині, близько 1 млн людей набули статусу ВПО. Для врегулювання майнових спорів була створена Комісія з претензій переміщених осіб та біженців щодо нерухомості. Однак, процес реконструкції і будівництва нового житла не завжди відбувався легко через велику кількість пошкодженого майна та недостатність житлового фонду.

Для тих, хто не міг повернутися до своїх домівок, існувала програма надання альтернативного житла. Однак ці схеми не містили гарантій щодо права власності, тому вони були тимчасовими і могли спричинити проблеми у майбутньому.

Ті, хто не хотів повертатися до довоєнних осель, могли продати або обміняти власність і отримати певну компенсацію. 

Усі ці фактори ускладнили процес відновлення та переселення ВПО в Боснії і Герцеговині.

Було декілька програм, які надавали кредити на житлові потреби. У 1998 році USAID та Європейський Союз заснували Європейський фонд для Боснії і Герцеговини з метою допомогти фінансувати відбудову житла після війни. Віг кредитував місцеві банки та мікрокредитні установи на загальну суму 57 млн євро, які потім видавали позики місцевим жителям.

Також Європейський банк реконструкції та розвитку продовжує надавати кошти на соціальні проєкти, зокрема для забезпечення населення житлом. Наприкінці 2021 року ЄБРР надав кредитну лінію на 60 млн євро одному з банків у Боснії і Герцеговині для надання іпотечних кредитів.

У 2013 році Банк розвитку Ради Європи затвердив кредит на 60 млн євро для забезпечення новим або відремонтованим житлом щонайменше 7 200 осіб, які раніше проживали у колективних центрах та інших тимчасових місцях проживання.

Чи була реконструкція якісною?

У 1996-1997 роках у Боснії і Герцеговині було багато організацій і компаній, які прагнули отримати гроші від донорів для відбудови країни після війни. У результаті було укладено контракти з іноземними організаціями, які не займалися будівництвом житла, та місцевими компаніями без досвіду будівництва.

Донори фокусувалися саме на будівництві, а не на потребах власників, а програми спрямовувалися на інженерні аспекти, а не на соціальні чи економічні аспекти. Вважалося, що відновлення будинків автоматично забезпечить повернення людей, але не завжди виходило так.

Під час відбудови було реконструйовано близько 330 000 будинків, але багато з них залишилися порожніми. Великі суми грошей, які надали донори, були витрачені неефективно. До 2004 року тільки 43% збудованих будинків були повернуті громадянам.

Ще одна важлива проблема житлового сектору – це незаконне будівництво. Воно стало поширеним не лише в Боснії і Герцеговині, але і в усьому регіоні через хаотичну реконструкцію та тиск на забудову міських територій. На околицях міст зводилися незаконні селища, і пізніше проблеми вирішувались шляхом легалізації цих забудов.

Корисне для України

Після конфлікту в Боснії і Герцеговині головним способом вирішення проблеми з житлом стало повернення майна власникам. Але цей підхід мав свої проблеми:

• Корупція і затягування розгляду справ: часто були випадки корупції на місцях, а також затягування розгляду справ про повернення житла.
• Конфлікти між старими власниками та новими мешканцями: іноді старі власники конфліктували з тими, хто самовільно зайняв їхні будинки, і це ускладнювало процес повернення житла.
• Загроза переслідувань: етнічні меншини, які поверталися до своїх будинків, стикалися із загрозою переслідувань.

Програми будівництва житла та масового розселення людей отримували менше уваги. Механізми компенсації за збитки у житлі не працювали належним чином. Повернення до домівок створювало нові виклики для їх попередніх мешканців, які мусили звикати до нових умов життя. У процесі відбудови і розселення не враховувалися інтереси людей, що ставило під загрозу відновлення країни.

Тому для успішної відбудови України необхідно звернути увагу не лише на фізичну інфраструктуру, а й створити соціальну інфраструктуру, забезпечити робочі місця та можливості для навчання. Також потрібно уникати довготривалого проживання людей у тимчасових центрах розселення, оскільки це може негативно вплинути на якість життя.

Велика Британія

Після Другої світової війни багато країн, зокрема Британія, стикнулися з проблемою нестачі житла. Декілька факторів впливали на житлову політику:

• повоєнна криза;
• низька платоспроможність населення, яке не мало житла;
• високі ціни на оренду житла;
• нестача ресурсів та дорогі матеріали для будівництва нових домівок

У 1944 році Парламент Великої Британії створив Міністерство міського та сільського планування для планування реконструкції. Головною метою було оновити старі, погано спроєктовані міста після зруйнування від бомбардувань. У 1945 році, для задоволення потреб населення, планували побудувати 750 тис. нових будинків.

Відновлення почалося з побудови тимчасового житла, що виготовлялося зі сталі та було більш доступним вартісно. Першочерговим завданням було забезпечити житлом тих, хто його втратив. Проте, програму тимчасового житла не було завершено через швидке розгортання повноцінної відбудови країни.

Якщо соціальне житло було недоступне, люди знаходили притулок у пересувних вагончиках, автобусах, занедбаних таборах або створювали саморобні будівлі. Такий рух масово виник в серпні 1946 року і назвався “сквотингом”. Він тривав до 1950-х років.

Якою була політика відновлення житла? 

Після Другої світової війни уряд створив комплексну систему відбудови, яка передбачала створення нових міст, переміщення підприємств, перепланування територій та орієнтування на довгострокові потреби.

Житлова політика також зазнала змін. Замість тимчасових будинків зі збірних конструкцій розпочалося будівництво стійких та якісних домівок. Ще перед війною з’явилася потреба в розчищенні житлових нетрів та хаотичної забудови, і уряд вирішив цю проблему, прийнявши Закон про житло 1930 року, що дозволяв місцевим радам займатися реконструкцією та створювати нові будинки.

Після війни для планування реконструкції міст уряд використовував кращі практики у сфері міського планування. Наприклад, План Великого Лондона, складений Патріком Аберкромбі та Вільямом Холфордом, передбачав зонування міста, планування доріг та розташування зелених насаджень.

Для стимулювання розвитку нових міст, прийняли Закон про нові міста 1946 року, що давало Урядові повноваження для виділення земельних ділянок та створення корпорацій розвитку.

Закон про планування міст та сільської місцевості 1947 року став основою сучасного планування в Британії. Він вимагав дозволу для будівництва і контролював щільність та висоту забудови. Орендодавці більше не могли будувати без дозволу, а будівництво контролювалося детальними планами розвитку.

Під час правління Лейбористської партії (1945-1951) використовувалися спеціальні позики з низькими відсотками для місцевої влади з метою будівництва житла. Ці позики були надані через Раду з позик на громадські роботи (PWLB). Уряд самостійно залучав гроші в рамках загальної програми запозичень.

Корисне для України

Досвід Британії має багато корисних уроків для України в питанні житлової політики. Її успіх полягав у тому, що вони здійснили комплексне планове відновлення і вирішили ситуацію з житлом, яка існувала до війни. Наприклад, до війни багатоповерхові будинки не були популярними, але руйнування і необхідність відновлення призвели до активного їх використання. І в результаті забезпечили якість, комфорт та функціональність нових районів та міст.

Однак, для України важливо приділяти більше уваги оцінці та аналізу житлових потреб населення і знаходити оптимальні способи, як їх задовольнити в умовах обмежених ресурсів. Збереження балансу між зручністю та доступністю житла буде важливим завданням.

Отже, досвід відновлення Боснії і Герцеговини та Великобританії може бути цікавим кейсом для України, яка також знаходиться на шляху до відбудови. Міжнародна співпраця, зміцнення інституцій, економічні реформи та фокус на прозорість можуть стати ключовими елементами успішного відновлення. Важливо враховувати специфіку української ситуації та адаптувати ці принципи до конкретних потреб країни. 

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю ГО «Інститут аналітики та адвокації» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.