Приватизація державних активів в Україні: виконання структурних маяків та інституційний опір

Ефективна приватизація державного сектору економіки залишається однією з ключових структурних реформ, що визначає економічну стійкість України та прогрес на шляху європейської інтеграції. Протягом останніх десяти років це питання незмінно фігурує у програмах співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ) та інших міжнародних партнерів як критичний індикатор.

Проте, незважаючи на постійний зовнішній тиск та наявність політичних зобов’язань, прогрес у сфері приватизації, особливо великих об’єктів, є слабким. Як свідчить аналіз Інституту аналітики та адвокації, ключові причини стагнації лежать у площині інституційної слабкості, складності імплементаційних процесів та опору політично вмотивованих зацікавлених сторін.

Дисбаланс державного сектору та фіскальні ризики

Розмір державного сектору економіки України є надмірним. Активи державних підприємств (ДП) еквівалентні приблизно 50% ВВП, що значно перевищує показники більшості європейських країн. При цьому, більшість цих підприємств є низькоефективними, генерують збитки та накопичують фіскальні ризики для державного бюджету.

Звіти міжнародних фінансових інституцій, включно з МВФ, послідовно вказують на те, що невдачі у приватизації сприяють збереженню домінування олігархічних структур та стримують конкуренцію в ключових секторах.

Проблема великої приватизації:

• попри численні урядові плани та зобов’язання, протягом останніх років не було завершено приватизацію жодного великого стратегічного об’єкту.
• приклади об’єктів, які перебувають у процесі приватизації протягом тривалого часу (зокрема, ПАТ «Одеський припортовий завод» та ПАТ «Центренерго»), демонструють відсутність політичної волі для реалізації цих процесів.
• наслідком є недоотримання запланованих надходжень до бюджету, що посилює тиск на державні фінанси.

Інституційні та юридичні бар’єри

Оцінки Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та Європейської комісії підкреслюють, що причини гальмування приватизації мають системний характер.

1. Складність регулювання: законодавство, що регулює приватизаційні процеси, залишається складним та надмірно бюрократизованим, що знижує його прозорість та створює умови для неконкурентних процедур.
2. Недостатня прозорість: інвестори стикаються з обмеженням доступу до повної та достовірної інформації про об’єкти приватизації. Це ускладнює проведення належного комплексного аналізу (due diligence) та знижує інвестиційну привабливість активів.
3. Криза корпоративного управління: у підприємствах, що залишаються у державній власності, зберігається слабкість механізмів корпоративного управління. Політичний вплив на призначення керівництва та відсутність незалежних наглядових рад створюють підґрунтя для неефективності та корупційних ризиків.

Незавершений «тріаж» та секторальні зміни

Одним із ключових структурних завдань, яке неодноразово переносилося, було проведення «тріажу» (сортування) близько 3000 державних підприємств. Мета полягала у чіткому розділенні активів на три групи: стратегічні (що мають залишитись у державній власності, не більше 100), для приватизації та для ліквідації.

Неспроможність завершити цей процес обумовлена високим рівнем розпорошеності активів між різними органами управління, що ускладнює централізовану інвентаризацію та прийняття рішень.

Водночас, у банківському секторі є чіткі зобов’язання щодо зменшення частки держави:

• стратегічна мета — скорочення державної власності до рівня нижче 25% чистих активів банківського сектору до 2025 року.
• ведеться підготовка до виведення на ринок для часткової або повної приватизації державних банків, зокрема «ПриватБанк» та «Ощадбанк».

В умовах воєнного стану міжнародні програми (зокрема, EFF від МВФ) тимчасово фокусуються на «малій» приватизації (завдяки системі «Prozorro.Продажі») та впровадженні високих стандартів корпоративного управління, відкладаючи велику приватизацію до стабілізації безпекової ситуації.

Аналіз свідчить, що успіх приватизаційних реформ в Україні вимагає комплексної роботи, яка виходить за рамки лише продажу активів. Для подолання інституційного опору та досягнення фіскальних цілей необхідно:

1. законодавче спрощення: радикальне спрощення правил приватизації для підвищення її швидкості та прозорості.
2. підвищення прозорості: забезпечення повного та оперативного розкриття інформації про об’єкти, що виставляються на продаж, для залучення міжнародних інвесторів.
3. імплементація корпоративного управління: жорстке впровадження принципів ОЕСР щодо корпоративного управління, включаючи формування незалежних наглядових рад у всіх стратегічних ДП, що залишаються у власності держави.
4. завершення «тріажу»: фіналізація сортування державних активів для чіткого визначення переліку об’єктів, які підлягають приватизації або ліквідації.

Ефективна приватизація є невід’ємною умовою для економічного відновлення України та є критичним індикатором її готовності до глибокої інтеграції в європейські економічні структури.

Публікація підготовлена за підтримки Prague Civil Society Centre. Погляди, висловлені в ній, належать авторам і не обов’язково збігаються з позицією Prague Civil Society Centre.